Державне фінансування сфери протезування та реабілітації в Україні демонструє рекордне зростання: якщо у 2024 році на протези та засоби реабілітації спрямували понад 5 мільярдів гривень, то у 2025 році ця сума зросла до 5,6 мільярда, а у 2026 році видатки сягнули 8 мільярдів гривень. Таким чином, за два роки бюджет галузі збільшився на 60%, що свідчить про масштабування реальної потреби у протезуванні серед військових. Однак, за словами ветеранів, наявність мільярдів у бюджетних реєстрах не гарантує бійцям вчасного та якісного повернення до повноцінного життя через бюрократичні бар'єри, розірваність реабілітаційного ланцюжка та відсутність інклюзивної інфраструктури.

Ветеран 3-ї окремої штурмової бригади Остап Франків, який отримав важке поранення з ампутацією нижньої кінцівки вище коліна, поділився власним досвідом проходження державної системи протезування. За його словами, більшість поранених прагнуть отримати високофункціональне електронне, або біонічне коліно, яке самостійно реагує на темп кроку та рельєф поверхні, знімаючи навантаження з хребта і здорової ноги. Однак шлях до такого протеза впирається в бюрократичні часові рамки: за діючими правилами, боєць повинен відходити на механічному протезі щонайменше рік, перш ніж претендувати на біоніку. Навіть після цього терміну військові чекають місяцями через брак закупівель.

Окремою проблемою є поява на ринку дешевших аналогів світових виробників електронних колін. Франків наголошує, що такі аналоги часто швидко ламаються або недостатньо виконують свої функції, що може призвести до травмування. Він закликає збільшити фінансування для закупівлі якісних протезів, щоб військові могли краще почуватися на електронних колінах. Водночас ветеран підкреслює важливість опанування механічного протеза як базового етапу: без нього неможливо навчитися ходити та повністю оволодіти навичками пересування в перший період.

Офіційний алгоритм отримання протеза від держави передбачає проходження ВЛК, написання заяви та вибір підприємства. Однак на практиці державна система забезпечує військовому виготовлення протеза, але не надає якісної фізичної реабілітації. Франків зазначає, що до нього в лікарні приходили представники державних підприємств і пропонували протезування, обіцяючи спочатку механічне, а потім електронне коліно. Проте він обрав центр Superhumans за рекомендаціями побратимів, які були задоволені комплексним підходом. Ветеран вважає, що всім державним клінікам варто рівнятися на Superhumans, де протезист і фізичний терапевт працюють у тандемі, що дозволяє оперативно коригувати куксоприймач.

Найкритичнішим елементом усього процесу є виготовлення куксоприймача. Якщо він зроблений непрофесійно, то натирає до ран, через що бійці нервуються і просто перестають користуватися протезом. У державних клініках через відсутність оперативної корекції ветеранам часто виготовляють незручні гільзи, після чого вони змушені шукати допомоги у благодійних чи приватних центрах, щоб повністю переробляти виріб. Для порівняння, у сучасних комплексних центрах, як Superhumans, Франківу куксоприймач переробляли двічі, доки не досягли ідеальної посадки, завдяки чому він може перебувати в протезі з ранку до вечора.

Психологічна реабілітація залишається ще одним слабким місцем державної системи. Закордонний досвід доводить, що фізичне відновлення без психологічного є неповноцінним, проте у більшості державних закладів якісна психологічна допомога залишається дефіцитом. Багато ветеранів переконують себе й оточуючих, що не потребують допомоги психологів, але під час повернення в цивільне життя на них очікує комплекс нових психологічних бар'єрів. Ті військові, які прагнуть поспілкуватися з фахівцем у державних установах, часто стикаються з некомпетентністю, адже цивільні психологи без досвіду роботи з бойовою травмою не здатні встановити довірчий контакт із бійцем.

На думку Остапа Франківа, вирішенням цієї проблеми має стати активне залучення до штату психологічних служб ветеранів за принципом «рівний — рівному». Військовий значно швидше відкриється побратимові, який особисто пройшов через важке поранення, ампутацію та адаптацію до нового життя. Крім того, важливим елементом відновлення є адаптивний спорт, який допомагає ветеранам не лише фізично, а й психологічно, повертаючи відчуття контролю над власним тілом та життям.