Розвиток громад в Україні традиційно вимірюють кілометрами відремонтованих доріг, кількістю оновлених шкіл та обсягом освоєних капітальних інвестицій. Ці показники легко порахувати, тому вони потрапляють у звіти, презентації та новини. Але існує ресурс, який не вписується в жоден бюджетний звіт, хоча саме від нього залежить, чи витримає громада кризу і чи втримає людей. Це довіра — до сусідів, до місцевої влади, до інституцій та до самих процесів, що відбуваються в громаді.
Дослідження «Індекс успішності розвитку громад» підтверджує це спостереження. Воно оцінює розвиток не лише через статистику, а й через досвід самих мешканців. Блок «громадянське суспільство та згуртованість» виявляється одним із найвагоміших, і там, де він сильніший, вищими є й інші показники громади. Рівень самоідентифікації з громадою має найбільшу вагу серед усіх показників цього блоку — 22%. У громадах, де люди найбільше відчувають себе частиною спільноти, оцінка сягає 6,1 з 7 можливих, тоді як у середньому по Україні — 4,6.
Під час війни довіра стає ресурсом, на який громада може розраховувати в найгіршій ситуації. Це і волонтерство, і взаємодопомога під час відключень світла чи обстрілів, і готовність приймати переселенців та ветеранів, які повертаються з фронту. У дослідженні частка тих, хто брав участь у волонтерських заходах, у різних громадах коливається від 30% до 69%. Це не випадковий розкид, а відображення того, наскільки міцна тканина зв'язків у кожній з них. Можна мати повний бюджет розвитку, нову лікарню і свіжий асфальт, але якщо люди почуваються чужими, уся ця успішність стоїть на піску.
Показовим є приклад Степанецької громади на Черкащині. Вона має найвищий інтегральний індекс успішності в дослідженні й водночас лідирує за індексом згуртованості (72,5 проти 61,3 у середньому), за задоволеністю життям (5,89 проти 4,78) та за оцінкою напрямку розвитку — 76% мешканців вважають, що громада рухається у правильному напрямку, що вдвічі більше за середній показник. Високі бали в одній сфері тут явно тягнуться за високими балами в інших.
Громадянське суспільство в громаді рідко виглядає однаково. Десь це зареєстрована громадська організація з офісом і статутом, а десь — волонтерська ініціативна група без юридичного статусу, сусідський чат чи місцева церква, яка стала точкою збору громади. Форми різні, але всі вони однаково цінні. Структура індексу це підтверджує: у блоці громадянського суспільства неформальні точки опори — місцеві спільноти та сусідські чати — важать більше, ніж формальна кількість зареєстрованих організацій (лише 4%) чи навіть популярність місцевих медіа (15%). Для територій, які вже п'ятий рік живуть у постійній тривозі, саме такі неформальні зв'язки часто виявляються тим стабільним, довкола якого люди гуртуються.
Існує природна спокуса відкласти питання довіри на потім: спершу розберемося з економікою, а до «м'якого» повернемося, коли стане легше. Це закономірна реакція суспільства, яке живе в затяжному стресі, коли гострими стають базові речі — робота, дохід, дах над головою. За даними дослідження, вага економічного блоку порівняно з минулим роком зросла, тоді як вага безпеки, влади та громадянського суспільства трохи знизилася. Але саме тут ховається пастка: якщо ставлення до довіри як до другорядного стане нормою, можна непомітно проґавити момент, коли звичка до спільних дій вивітриться. А знадобиться вона якраз тоді, коли настане час повертати додому ветеранів, відбудовувати економіку й разом ухвалювати непрості рішення про майбутнє територій.
Найпоширеніша помилка — вважати, що довіра з'являється сама собою як побічний ефект хорошого управління чи економічного зростання. Насправді швидше навпаки: громада, де люди звикли обговорювати спільні рішення, ходити на збори, довіряти місцевим медіа й одне одному, проходить реформи, кризи чи погодження інвестиційних проєктів легше, ніж громада з ідеальною інфраструктурою, але роз'єднаними людьми. Дослідження непрямо це підтверджує: громади з найвищими індексами «влада та бюджет» і «громадянське суспільство» — ті самі, що й з найвищим інтегральним індексом успішності. Тож підтримку довіри варто планувати так само свідомо, як капітальні видатки: підтримувати локальні медіа, не відмахуватися від ролі релігійних і громадських спільнот, створювати майданчики, де мешканці справді впливають на рішення, а не для галочки. І розпитувати людей, що вони думають, не раз на рік перед звітом, а до того, як рішення вже ухвалено.
9
