Прем'єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо публічно заявив, що не має наміру виконувати зобов'язання за 5 статтею Північноатлантичного договору та брати участь у захисті союзників у разі нападу Росії. Про це він сказав під час виступу перед студентами та працівниками лікарні в Прешові.
Під час промови очільник словацького уряду жодного разу не згадав Росію як країну-агресора чи джерело військової загрози для Європи. Натомість Фіцо звинуватив європейських лідерів у «войовничій риториці» та дав зрозуміти, що не розуміє, від кого саме Північноатлантичний альянс має захищатися.
«Здається… що іноді з'являється тенденція підміняти нездатність вирішувати такі проблеми, як нелегальна міграція, конкурентоспроможність, високі ціни на енергоносії тим, що ми пропонуємо ось ці войовничі розмови: мовляв, давайте, давайте битися. Заради Бога, з ким ми хочемо битися? З ким?» — сказав Фіцо.
Словацький прем'єр також поставив під сумнів саму можливість застосування 5 статті НАТО, яка гарантує колективну військову відповідь Альянсу в разі нападу на одного з його членів. «Чи можете ви уявити, пані та панове, що була б застосована 5 стаття договору НАТО? Хтось може собі це уявити? Хтось може уявити, що нам скажуть: готуйте 5 тисяч солдатів, 10 тисяч солдатів, і вони підуть кудись битися? А ми навіть не знатимемо, з ким, чому і за що. Я не бажаю, щоб Словаччина була частиною якогось військового конфлікту через якусь 5 статтю. Як прем'єр-міністр я робитиму все для того, щоб Словаччина ніколи не була втягнута у військовий конфлікт», — наголосив він.
Заява Фіцо є черговим кроком у його системній політиці, спрямованій на дистанціювання від колективних зобов'язань НАТО. Після повернення на посаду прем'єр-міністра восени 2023 року він негайно припинив військову допомогу Україні та почав регулярно робити антиукраїнські заяви, виправдовуючи російське вторгнення. Упродовж 2024–2025 років Фіцо послідовно виступав проти членства України в НАТО та погрожував накласти вето на цей процес, аргументуючи це тим, що вступ України до Альянсу нібито стане прямою дорогою до Третьої світової війни.
У червні 2026 року, напередодні липневого саміту НАТО в Анкарі, очільник словацького уряду виступив категорично проти подальшої масштабної фінансової та військової підтримки України. Його риторика дедалі частіше виходить за межі суто політичних заяв, ставлячи під сумнів базові принципи колективної безпеки, на яких будується Північноатлантичний альянс.
5 стаття Вашингтонського договору, підписаного 1949 року, є наріжним каменем НАТО. Вона передбачає, що збройний напад на одну з країн-членів розглядається як напад на всіх, і кожен союзник зобов'язаний вжити таких заходів, які вважатиме за необхідне, включно із застосуванням збройної сили. За всю історію Альянсу ця стаття застосовувалася лише один раз — після терактів 11 вересня 2001 року в США.
Заяви Фіцо викликають занепокоєння серед партнерів Словаччини по НАТО та Європейському Союзі, адже вони підривають довіру до спроможності Альянсу стримувати потенційну російську агресію. Водночас вони відображають ширшу тенденцію до зростання євроскептицизму та проросійських настроїв у деяких країнах Центральної Європи. Словаччина, яка межує з Україною, відіграє важливу роль у логістиці західної допомоги Києву, і будь-яке послаблення її зобов'язань перед НАТО може мати далекосяжні наслідки для регіональної безпеки.
На тлі цих заяв особливої ваги набуває питання єдності Альянсу напередодні саміту в Анкарі, де, ймовірно, обговорюватимуться подальші кроки щодо підтримки України та зміцнення східного флангу НАТО. Позиція Словаччини, таким чином, стає не лише внутрішньополітичним, а й міжнародним фактором, який впливатиме на ухвалення спільних рішень.
