Дипломатичні переговори напередодні саміту НАТО, який відбудеться 7-8 липня в Анкарі, зайшли в глухий кут через гострі суперечки щодо військової допомоги Україні та фінансування інфраструктурних проєктів у Східній Європі. Про це повідомляє Bloomberg з посиланням на джерела в альянсі.
Основним каменем спотикання стала позиція Італії, яка вимагає пом'якшити формулювання про надання Україні військової допомоги до кінця наступного року. Рим наполягає на вилученні з проєкту заяви згадки про 2027 рік, аргументуючи це тим, що встановлення конкретних термінів нібито виключає можливість завершення війни шляхом переговорів у більш ранні строки. Італійська сторона посилається на активізацію дипломатичних контактів із Москвою. Водночас джерела видання зазначають, що Рим навряд чи піде на відкритий розрив консенсусу, а сама підтримка України з боку Італії не піддається сумніву.
У поточному проєкті заяви зафіксовано, що союзники планують виділити Україні 70 мільярдів євро (80 мільярдів доларів) на 2026 та 2027 роки. Ця сума складається з колишнього щорічного зобов'язання НАТО у 40 мільярдів євро та ще 30 мільярдів євро щороку з кредиту від Європейського Союзу. Фіксація конкретних цифр у підсумковому документі має стати нововведенням порівняно з минулорічним самітом. Загалом Європа та Канада зобов'язуються надати Україні 140 мільярдів євро на два роки, що стало предметом найбільш запеклих дискусій серед держав ЄС, які досі не надавали значної фінансової підтримки українському війську.
Іншим проблемним питанням стало розширення логістичної інфраструктури альянсу на тлі загального оновлення інфраструктури НАТО вартістю 28 мільярдів доларів. Польща разом із партнерами зі Східної Європи вимагає від альянсу профінансувати продовження на схід мережі військових паливних трубопроводів, збудованих ще за часів Холодної війни. Туреччина паралельно претендує на ці ж кошти для модернізації та розширення власних трубопровідних проєктів. Це створює додаткове напруження між союзниками, які мають різні стратегічні пріоритети у Східній Європі та на південному фланзі альянсу.
Додаткове напруження напередодні саміту викликає присутність президента США Дональда Трампа, який регулярно критикує європейських союзників за недостатні оборонні витрати. Попри це, позиція Вашингтона щодо Києва останнім часом пом'якшилася — Трамп позитивно відгукувався про президента України Володимира Зеленського та підтвердив зобов'язання «G7» щодо тиску на Росію.
Очікується, що у фінальному тексті заяви Росію знову визначать як довгострокову загрозу євроатлантичній безпеці. Також у документі згадають про важливість захисту свободи судноплавства в Ормузькій протоці та необхідність стримування ядерної програми Ірану. Новою тезою «українського блоку» декларації стане визнання України не лише отримувачем безпекової допомоги з боку НАТО, але й «провайдером» безпеки для європейських союзників.
Дискусії навколо зміцнення європейської безпеки та зниження ролі США на континенті дедалі сильніше впливають на внутрішньополітичні настрої в ЄС. Більшість громадян європейських країн висловлюють чітке прагнення до військової автономії, проте водночас демонструють серйозний скепсис щодо реальної боєздатності як загальноєвропейських оборонних структур, так і своїх національних армій. Ця криза впевненості всередині Європи розгортається на тлі активних спроб України змінити свій статус у взаєминах із Північноатлантичним альянсом. Офіційний Київ наполягає, що євроатлантична система колективної безпеки має вийти на новий рівень і зафіксувати внесок країни у захист континенту.
