Президент Фінляндії Александр Стубб і прем'єр-міністр Норвегії Йонас Гар Стере провели спільну телефонну розмову з Володимиром Путіним. Ініціатива викликала неоднозначну реакцію та оголила серйозні проблеми європейської дипломатії, зокрема невизначеність щодо здатності континенту говорити з Кремлем єдиним голосом.
Більшість громадян Фінляндії схвально оцінюють цю розмову. За даними опитування, її підтримують 75 відсотків фінів. Саме ця цифра показує, що в суспільстві є значна частина людей, які вважають прямий діалог з Москвою доцільним, навіть на тлі війни в Україні. Водночас у європейському середовищі дзвінок сприйняли з обережністю, адже він став ще одним прикладом того, як окремі держави шукають власні канали комунікації з Кремлем, поза спільною позицією континенту.
Британський журналіст, коментуючи ситуацію, звернув увагу на тривожний сигнал, який, на його думку, полягає в самій несподіваності кроку. Розмова показала, що в Європі немає усталеного механізму узгодження позицій щодо контактів із Росією, а кожна держава може діяти у власних інтересах. Саме це, за його оцінкою, породжує занепокоєння щодо спроможності континенту формувати спільну стратегію у відносинах з Москвою.
Фінляндія після вступу до НАТО у 2023 році стала однією з найпомітніших держав, що посилюють східний фланг альянсу, а її спільний кордон з Росією робить будь-які контакти керівництва з Путіним особливо чутливими. Норвегія, яка також є членом НАТО і межує з Росією на півночі, відіграє важливу роль у безпековій архітектурі регіону. Участь обох лідерів у спільному дзвінку додає ініціативі ваги, але й посилює питання про те, чи не створює це паралельний дипломатичний канал поза межами загальноєвропейської політики.
Ключовим залишається питання, чи зможе Європа вибудувати єдину позицію щодо переговорів з Москвою. Досі такі контакти відбувалися переважно або на рівні окремих держав, або через координовані ініціативи Європейського союзу, і кожна поодинока розмова сприймається як індикатор внутрішньої єдності. Нинішній випадок показав, що ця єдність залишається крихкою, а підтримка розмови в самій Фінляндії свідчить про те, що суспільство готове шукати шляхи до діалогу, навіть коли він ускладнений воєнними діями.
3
