Росія розгорнула проти Європейського Союзу масштабну диверсійну кампанію, яка за своїми методами та розмахом нагадує «індустріальний» саботаж. Головними цілями Кремля стали підприємства оборонно-промислового комплексу, енергетичні об'єкти, логістичні хаби та навіть торгові центри. Про це свідчить низка інцидентів, зафіксованих упродовж 2024–2026 років у різних країнах Європи.
Одним із найбільш показових епізодів стала так звана «поштова диверсія» ГРУ влітку 2024 року. Звичайні на перший погляд посилки з масажними подушками та косметикою долали кордони кількох країн, прямуючи логістичними маршрутами Європи. Усередині пакунків були заховані запалювальні пристрої. Згодом ці відправлення майже одночасно спалахнули на складах та в транзитних зонах аеропортів Німеччини, Великої Британії та Польщі. Лише дивом детонація не сталася безпосередньо в повітрі під час перевезення вантажів — наслідки такого теракту могли б бути катастрофічними для європейської авіації.
За даними розслідування центру VSquare, координатором операції був бізнесмен із Санкт-Петербурга Андрій Бабуров. Для виконання завдання він дистанційно залучив своїх колишніх товаришів по службі на радянському флоті, які останніми роками легально мешкали у країнах Балтії. Частину виконавців згодом затримали, а організаторів на чолі з Бабуровим оголосили в міжнародний розшук. Цей прецедент яскраво підсвітив нову реальність: Москва діє дедалі масштабніше та нахабніше.
Схема вербування, яку використовують російські спецслужби, передбачає масовий найм «одноразових агентів» через анонімні онлайн-платформи. До виконання диверсій залучають мігрантів, представників кримінального середовища та навіть українських біженців. Такий підхід дозволяє Кремлю швидко поповнювати лави виконавців, не надто переймаючись їхньою подальшою долею. Більшість диверсій починаються не з вибуху, а з тривалої підготовчої роботи — збору даних і стеження за цілями, яке росіяни організовують як транскордонну «естафету» між агентами різних національностей.
Наочним прикладом такої тактики є одна зі справ на території Німеччини. У грудні 2025 року завербований російською розвідкою громадянин України Сергій Н. вів стеження за німецьким підприємцем, який постачав дрони та комплектуючі для української армії. Ймовірно, зібрані дані мали стати основою для подальшого замаху або диверсії.
Масштаби російської підривної діяльності зростають. Лише у серпні 2026 року були зафіксовані спроби диверсій на потужностях українського розробника безпілотників Skyeton у Словаччині та естонської компанії Milrem Robotics, яка виробляє техніку для ЗСУ. Ще раніше хвиля інцидентів накрила заводи BAE Systems в Уельсі, Diehl Metall у Німеччині та WB Electronics у Польщі. Це лише найбільш резонансні випадки, тоді як десятки інших розслідуються в робочому порядку.
Польща демонструє один із найвищих показників протидії. Як повідомив речник Національної прокуратури Польщі Пшемислав Новак, лише в системі центральної прокуратури за 2025 рік було порушено 67 кримінальних справ за статтею 130 Кримінального кодексу (шпигунство та діяльність на користь іноземної розвідки). За вісім місяців 2026 року правоохоронці відкрили вже щонайменше 40 нових проваджень. За нинішньої динаміки рік може дати близько 60 нових справ — тобто темп вербування та підготовки диверсій не сповільнюється навіть попри публічні затримання й посилення контррозвідувальних заходів. Значна частина цих справ стосується саме підготовки диверсій, дистанційного вербування та збору даних про військові об'єкти. З урахуванням розслідувань окружних прокуратур реальний масштаб російських дій ще більший.
Попри зростання інтенсивності атак, офіційна відповідь Європи залишається стриманою. Німеччина вже закриває російські консульства через диверсії, а Польща та інші країни посилюють антидиверсійні заходи й фіксують десятки кримінальних проваджень проти російської агентури. Водночас НАТО діє переважно через обмін розвідувальними даними та захист критичної інфраструктури, уникаючи різких кроків колективної оборони. Така обережність пояснюється складністю кваліфікації диверсій як акту збройної агресії та побоюваннями подальшої ескалації.
У цій ситуації Україна пропонує європейським партнерам унікальну експертну допомогу. Київ має значний досвід протидії гібридним загрозам, зокрема у сфері виявлення диверсійних мереж, роботи з агентурою та захисту об'єктів критичної інфраструктури. Обмін цим досвідом може суттєво підвищити ефективність європейських контррозвідувальних заходів.
Серія підпалів і диверсій, яка накладається на кібератаки та регулярні порушення повітряного простору країн НАТО російськими дронами, формує для Європи принципово новий виклик. До нього Євросоюз виявився не повністю готовим. І хоча окремі країни вживають рішучих заходів, колективна відповідь на російський саботаж залишається фрагментованою. Питання про те, чи зможе Європа перейти від стриманості до системної протидії, наразі залишається відкритим.
