У центрі Праги 24 серпня, у день 35-ї річниці Незалежності України, пролунав «Дзвін Свободи» — церковний дзвін, до металу якого додали фрагменти російської зброї, використаної у війні проти України. Сам дзвін з’явився в чеській столиці раніше, але цього року його вперше залучили саме до відзначення українського національного свята.
Церемонія відбулася біля костелу Найсвятішого Спасителя неподалік Карлового мосту. У дзвін задзвонили посол України в Чехії Василь Зварич і посол Нідерландів Міна Нур. Учасники виконали український і чеський гімни, а згодом розгорнули 30-метровий прапор України. До ранкового відзначення долучилися близько 60 людей.
Історія самого дзвона робить цю подію значно ширшою за святкову церемонію. Для його створення використали, зокрема, метал із семикілограмового артилерійського снаряда та уламки ракети С-300. Те, що було частиною зброї, стало частиною церковного інструмента. На поверхні дзвона трьома мовами — українською, чеською та нідерландською — викарбувано слова: «Стійте у свободі і не підкоряйтеся знову ярму рабства». Формулювання відсилає до Послання апостола Павла до галатів.
Дзвін відлили в Нідерландах на Royal Eijsbouts. Він має 69 сантиметрів у діаметрі та важить понад 220 кілограмів. Проєкт започаткували Посольство Нідерландів у Чехії та спілка Sanctus Castulus, що займається поверненням дзвонів до чеських храмів. Посольство України стало партнером проєкту, а головним спонсором виступила компанія Huisman Czech Republic.
У червні 2025 року дзвін урочисто передали академічній парафії костелу Найсвятішого Спасителя. На церемонії були королева Нідерландів Максіма, президент Чехії Петр Павел і перша леді Єва Павлова. Дзвін освятив священник Томаш Галік.
У цьому місці особливо промовистою є історична паралель. Один із давніх дзвонів храму був реквізований у роки Першої світової війни, коли церковний метал вилучали й використовували для військових потреб. Через понад століття напрямок перетворення змінився: тепер не дзвін став зброєю, а матеріал зброї став дзвоном.
Ця паралель не потребує додаткової вигадки. З одного боку — реальна втрата храму під час попередньої європейської війни. З іншого — сучасні уламки, привезені з України й переплавлені не для нового боєприпасу, а для речі, чий звук збирає людей. Саме тому «Дзвін Свободи» одночасно є церковним предметом, пам’яткою про війну та знаком міжнародної участі в українській історії.
Три мови на бронзі теж важливі. Українська вказує на країну, звідки походить воєнний матеріал і чиє свято відзначали 24 серпня. Чеська пов’язує дзвін із містом та храмом, де він тепер висить. Нідерландська нагадує про країну, де його відлили і звідки походила одна з головних ініціатив проєкту.
Серед учасників українського відзначення була військовослужбовиця Вікторія «Руна» Ковбасюк. Вона перебувала в Чехії у відпустці та разом із командиром збирала допомогу для війська. Її присутність додала до символіки дзвона досвід людини, для якої незалежність залишається не лише історичною датою.
Участь військової важлива ще й тому, що дзвін не є пам’ятником завершеній війні. Він створений і звучить тоді, коли бойові дії тривають, а Україна продовжує захищати свою державність. Тому празька церемонія поєднала пам’ять про минуле з дуже конкретною сучасністю — від дипломатів біля храму до людей, які після відпустки повертаються до служби.
У 2026 році українське свято в Празі прозвучало буквально. Дзвін, створений із речей, призначених для руйнування, тепер висить у храмі, що сам утратив свій голос через війну. Наступні його удари вже належатимуть щоденному життю міста, але 24 серпня цей звук був напряму пов’язаний із Україною та її 35 роками незалежності.
