Україна має адаптувати європейський досвід захисту мереж 5G, не послаблюючи їхню роботу. Про це йдеться в матеріалі про те, як країни ЄС по-різному впроваджують спільні безпекові вимоги. Для держави, де зв’язок забезпечує роботу екстрених служб, бізнесу, громад і державних сервісів, безпека не може оцінюватися окремо від безперервності послуг.
13 жовтня 2026 року Україна та ЄС відкрили переговори за кластерами 2 і 3. До третього кластера – «Конкурентоспроможність та інклюзивне зростання» – належить розділ 10 «Цифрова трансформація та медіа». У звіті Єврокомісії Ukraine 2025 Report міститься конкретна рекомендація: узгодити українське законодавство з EU 5G Security Toolbox. Отже, це не абстрактна дискусія про європейські стандарти, а визначений напрям зближення регулювання.
EU 5G Cybersecurity Toolbox, ухвалений у січні 2020 року, поєднує стратегічні та технічні заходи: оцінювання ризиків постачальників, обмеження для критичних активів, захист управління мережею, посилення контролю та диверсифікацію ланцюгів постачання. Він не означав автоматично однакової процедури демонтажу для кожної держави. Європейський суд аудиторів у 2022 році прямо зафіксував, що країни відрізнялися за обсягом обмежень – від ядра мережі до окремих частин радіодоступу. Ця різниця пояснюється не різним ставленням до кібербезпеки, а різними юридичними інструментами, конфігураціями наявних мереж і способами впровадження рішень.
Показовими є чотири моделі. Німецька влада погодила з операторами дворівневий план: до кінця 2026 року припинити використання критичних компонентів визначених постачальників у ядрі 5G, а до кінця 2029 року замінити критичні функції їхніх систем управління в мережах радіодоступу та передання даних. Уряд підтвердив ці строки в парламентській відповіді у квітні 2026 року. Другий етап стосується саме критичних функцій систем управління, а не буквально кожної антени чи кожного елемента радіомережі. Логіка такого розмежування практична: різні вузли виконують різні функції, мають різну критичність і потребують різного планування міграції.
Французький закон 2019 року запровадив режим попереднього дозволу для експлуатації певного обладнання мереж 5G. У заявці оператор зазначає конкретні моделі та версії, а дозвіл може видаватися з умовами на строк до восьми років. Закон прямо пов’язує оцінювання з безперервністю, цілісністю, доступністю мережі та конфіденційністю зв’язку. Це не загальний дозвіл для всіх постачальників і не гарантія відсутності обмежень: держава зберігає широкі повноваження, але реалізує їх через визначену процедуру щодо обладнання.
Італійський механізм Golden Power надає уряду можливість перевіряти угоди, пов’язані зі стратегічними мережами 5G, та за певних умов установлювати приписи, обмеження або застосовувати право вето. У центрі такого підходу – державна оцінка конкретних операцій і пов’язаних із ними ризиків. Це не відмова від стратегічних обмежень, а окремий спосіб їхнього правового застосування. У Швеції безпекові вимоги закріплені в умовах частотних ліцензій.
У січні 2026 року Єврокомісія запропонувала переглянути Cybersecurity Act. Проєкт, який часто називають CSA2, передбачає посилення загальноєвропейського механізму роботи з ризиками критичних ІКТ-активів, зокрема обов’язкові заходи стосовно обладнання визначених постачальників. Станом на 22 жовтня 2026 року це законодавча пропозиція, а не остаточно ухвалений регламент. Її зміст і строки можуть змінюватися під час переговорів між інституціями ЄС. Отже, різноманітність національних підходів не є аргументом, що Україні дозволено ігнорувати майбутні правила ЄС. Вона доводить інше: навіть жорсткі рішення щодо безпеки потребують точного визначення активів, процедур, відповідальних органів і технічно здійсненних строків.
Вартість переходу не можна зводити до ціни нового обладнання. Потрібні проєктування, інтеграція, перевірка сумісності, монтажні бригади, тестування, резервування трафіку та контроль можливих перебоїв. Додаткова складність виникає, коли обладнання різних поколінь зв’язку технічно взаємопов’язане. У дослідженні GSMA Intelligence за липень 2026 року прямі витрати на заміну обладнання визначених постачальників у мобільних, фіксованих і транспортних мережах ЄС оцінено в 30-40 млрд євро. Оцінку сформовано на основі даних семи європейських операторських груп із подальшою екстраполяцією. Автори також попереджають про потенційні ризики для інвестицій і стійкості мереж. Дослідження не вимірює ці наслідки для України. Це сценарна галузева оцінка, а не встановлений бюджет заміни і не доказ неминучого зростання тарифів.
Принциповий висновок полягає не в тому, що заходи безпеки «надто дорогі», а в тому, що їхня вартість, послідовність і вплив на доступність зв’язку мають бути частиною державного рішення від самого початку. Україні потрібна не слабша безпека, а точніша модель.
1
