Українська економіка опинилася в ситуації, коли зростання валового внутрішнього продукту більше не є достатньою умовою для повернення мільйонів громадян з-за кордону. Головним драйвером зростання залишається оборонно-промисловий комплекс, тоді як цивільний сектор демонструє від'ємну динаміку. Експерти наголошують: без структурних реформ, приватних інвестицій та високотехнологічних виробництв країна ризикує залишитися в «інерційній пастці» навіть після завершення війни.
Головна економістка інвесткомпанії Dragon Capital Олена Білан під час заходу, організованого Центром економічної стратегії, зазначила, що зростання ОПК не означає здорового зростання всієї економіки. Якщо на початку року аналітики очікували сповільнення цивільного сектору до нуля, то тепер прогнозують падіння приблизно на 1% поза оборонно-промисловим комплексом. Цивільний бізнес страждає від ескалації війни, руйнування активів і логістики, сповільнення споживання.
У Національному банку України погоджуються, що повернення до довоєнної структури економіки малоймовірне. У пресслужбі регулятора зазначили, що економіка й далі трансформуватиметься, а пріоритети змістяться в бік більшої технологічності та галузей із вищою доданою вартістю. Одним із ключових рушіїв у НБУ вважають сектор MilTech, який стимулюватиме розвиток суміжних виробництв, зокрема технологій подвійного призначення та експорту.
Ключове питання на наступні роки — що станеться з економікою, коли війна перестане бути головним обмеженням, а її наслідки залишаться: дефіцит людей, зруйнована інфраструктура, потреба в капіталі та безпекові ризики. Олена Білан зауважила, що в компанії окремо пропрацьовують сценарій сталого перемир'я, але базовим сценарієм залишається продовження війни.
Економічне зростання саме по собі не гарантує повернення людей з ЄС. Старша економістка Центру економічної стратегії Ірина Іпполитова пояснила, що для біженця значення має не пряме порівняння зарплат, а співвідношення доходів і вартості життя. Аналіз ЦЕС показує: вищий рівень матеріального добробуту людини до виїзду асоціюється з більшою готовністю повернутися, тоді як кращий поточний стан за кордоном знижує такі наміри.
Завідувач відділу міграційних досліджень Інституту демографії та проблем якості життя НАН України Олексій Позняк нагадав, що до повномасштабної війни науковці орієнтувалися на поріг у 70% від закордонної зарплати як достатній стимул утримати людину в Україні. Тепер логіка інша: йдеться про переїзд назад, тому стимулювати повернення, ймовірно, зможе рівень у 80-90% від закордонних доходів.
Гроші — не єдиний і не головний чинник. Олексій Позняк звертає увагу на психологічний бар'єр: багато українок за кордоном працюють не за фахом, і навіть вища зарплата не компенсує втрати соціального статусу. Можливість відновити попередній статус в Україні здатна стимулювати повернення навіть за менший заробіток. Ірина Іпполитова додає безпековий вимір: за останньою хвилею дослідження ЦЕС майже 80% тих, хто планує повернення, готові зробити це лише після сталого завершення війни.
Керівник аналітичного відділу Concorde Capital Олександр Паращій наголошує, що дешева робоча сила більше не буде конкурентною перевагою України. Приватний сектор буде змушений пропонувати конкурентні зарплати, а для цього потрібні технології, інвестиції, роботизація та виробництва з високою доданою вартістю. Дефіцит кадрів залишиться, тому вихід — у підвищенні продуктивності, автоматизації, перекваліфікації та залученні старших працівників і трудових мігрантів.
Ключовою умовою перетворення міжнародної допомоги на приватні інвестиції експерти називають якість інституцій: захист власності та верховенство права. Зовнішня підтримка потрібна Україні як міст, а не як модель розвитку. Основою зростання мають стати власний бізнес і приватні інвестиції, а для повернення людей важливі також безпека, житло, робота за фахом і загальна якість життя.
