Зустріч президентів України та США на полях Генеральної асамблеї ООН у Нью-Йорку 22 вересня виглядала теплою, але справжнє значення мають не рукостискання, а рішення, ухвалені навколо неї. За чотири дні до розмови Дональд Трамп підписав санкційний закон, а невдовзі після зустрічі Київ отримав згоду на ліцензії для виробництва ракет Patriot. Саме ці кроки, а не атмосфера, вказують на реальну зміну підходу Вашингтона.
Публічні заяви Трампа були навмисно розмитими. На запитання, чи може Україна повернути всі свої території, він відповів, що сторони досягнуть домовленості, але не уточнив, якою вона буде. Він також заявив, що Путін готовий до зустрічі, і погодився із Зеленським, що мета — завершити все до зими. Мовчання щодо територій — це не байдужість, а переговорна дисципліна: Трамп залишає фінальну конфігурацію відкритою, щоб жодна зі сторін не могла заздалегідь записати поступки собі в актив.
Меседж Зеленського був конкретнішим. Україна готова припинити удари по енергетичній інфраструктурі, зокрема по нафтопереробних заводах, але лише за умови повної взаємності. Він запропонував тристоронню зустріч за участю США та Росії. Вашингтон запропонував почати з технічного рівня, можливо, в Абу-Дабі, а Зеленський назвав грудневий саміт G20 у Маямі можливим майданчиком для зустрічі лідерів. Наступного дня держсекретар Марко Рубіо зустрівся із Сергієм Лавровим і заявив, що обидві сторони зацікавлені в обмеженому припиненні вогню, яке стосувалося б зерна та енергетики. 24 вересня Кирило Дмитрієв зустрівся в Нью-Йорку зі Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером.
Центральним питанням стало припинення ударів по енергетиці. Трамп неодноразово закликав Зеленського зупинити атаки на російські нафтопереробні заводи, оскільки вони підштовхують світові ціни на дизельне пальне вгору. На тлі конфлікту за участю Ірану та проміжних виборів 3 листопада ціни на пальне для США — це політична проблема, а не абстракція. Уперше за багато місяців безпосередній внутрішній інтерес США збігається з українським: Київ хоче, щоб його енергосистема пережила зиму, Вашингтон хоче дешевшого дизельного пального. Такий збіг трапляється нечасто, і він має цінність.
Практичний висновок для Києва полягає в тому, що кампанія далекобійних ударів зараз є його найсильнішим переговорним важелем — і щодо Москви, і щодо Вашингтона. Його потрібно обмінювати на поступки, а не віддавати просто так. Наполягання Зеленського на повній взаємності, яка має охоплювати електростанції, порти та експортні коридори, є правильним. Одностороння пауза дала б полегшення Росії та американським водіям, залишивши при цьому українські міста без світла.
18 вересня Трамп підписав Lindsey O. Graham Sanctioning Russia and Iran Act. Закон був ухвалений Сенатом 86 голосами проти 11 і Палатою представників — 262 проти 159. Він спрямований проти російських банків, енергетики, оборонного сектору та тіньового флоту, а також дозволяє запроваджувати тарифи до 100 відсотків для найбільших покупців російських енергоресурсів. Зеленський назвав нові тарифні повноваження інструментом у руках Трампа. Закон робить багато заходів обов'язковими та закріплює чинні санкції на законодавчому рівні, а отже, будь-якій майбутній адміністрації буде складніше тихо їх скасувати. Але він також передбачає можливість винятків, а його реальна цінність залежатиме від того, як саме його виконуватимуть. Більшість заходів мають бути запроваджені протягом 30 днів — до 18 жовтня. Саме ця дата стане першим справжнім тестом.
Окреме положення закону обмежує можливості американських компаній укладати нові угоди та здійснювати інвестиції в Росії до моменту укладення мирної угоди. Це важливо, тому що посланець Москви Дмитрієв — інвестиційний банкір, і його пропозиція Вашингтону послідовно будувалася навколо бізнесу: майбутня співпраця, майбутні угоди. Тепер Конгрес прямо записав у законі: ці угоди мають чекати миру. Це посилює позиції України — за умови, що адміністрація забезпечить виконання закону.
Найвідчутніший результат з'явився через три дні після зустрічі. Зеленський заявив, що Трамп повідомив йому про остаточне рішення: Україна отримає ліцензії на виробництво ракет Patriot. Це сталося після місяців переговорів, які заходили в глухий кут, та кількох змін позиції — у момент, коли Україна відчуває гострий дефіцит перехоплювачів для боротьби з російськими балістичними ракетами. Це рішення вписується в ширшу логіку нинішньої адміністрації: Білий дім Трампа віддає перевагу партнерам, які виробляють, а не лише споживають допомогу.
Отже, Нью-Йорк позначив перехід Вашингтона від переконання до важелів тиску. Для Києва це створює можливості, але водночас і ризики. Питання Донбасу повернеться, і дружня фотографія не є підтвердженням того, що США погоджуються з позицією України щодо нього. Головне — читати закон, а не рукостискання.
5
