Президент України Володимир Зеленський ухвалив рішення про звільнення міністра оборони Михайла Федорова, який обіймав цю посаду з 14 січня 2026 року. Основними причинами стали невиконання трьох ключових завдань, поставлених главою держави, а також системний конфлікт із військовим командуванням, зокрема з головнокомандувачем Збройних сил України Олександром Сирським.
30 січня 2026 року Зеленський публічно визначив три пріоритетні напрямки для міністра: закриття неба та посилення протиповітряної оборони, вирішення проблеми примусової мобілізації та так званої «бусифікації», а також запуск реально працюючої контрактної моделі армії. Як свідчить аналіз діяльності Федорова, жодне з цих завдань не було виконане в повному обсязі. Небо залишилося не повністю закритим, хоча Міністерство оборони звітувало про зростання ефективності перехоплення дронів та крилатих ракет. Структурна реформа територіальних центрів комплектування (ТЦК) на момент звільнення перебувала лише на стадії розробки, а автоматизація продовження близько 90% відстрочок через застосунок «Резерв+» не вирішила системних проблем. Нова система контрактів була запущена лише 15–16 червня 2026 року як експериментальний проєкт, розрахований до 2028 року, тому говорити про створення повноцінної контрактної армії передчасно.
Натомість Федоров зосередився на технологічних проєктах та оборонних закупівлях. У його підсумковому звіті, опублікованому 15 липня, перераховано 22 досягнення, більшість із яких стосуються дронів, роботизованих комплексів, системи Brave1 Market, закупівель техніки та озброєння, грантів виробникам, далеких ударів, ракетних програм, оборонного експорту та штучного інтелекту. Лише один пункт із 22 присвячений трансформації умов служби та контрактам. Проблема ТЦК та «бусифікації» в переліку досягнень взагалі не згадується. Крім того, Федоров повідомив, що, отримавши Міністерство оборони без необхідного бюджету, команда перенаправила кошти, передбачені на грошове забезпечення в кінці року, на дрони та інші технологічні напрямки. Це потребує окремої фінансової перевірки щодо правових підстав такого перерозподілу та залучених сум.
Масштаб фінансового та технологічного контуру, створеного Федоровим, є значним. За офіційними даними Міноборони, менш ніж за рік через Brave1 Market понад 400 підрозділів замовили техніки на понад 33 мільярди гривень, було замовлено понад 500 тисяч дронів, а в каталозі налічувалося понад 800 виробів. Оплату та доставку забезпечує держава через DOT-Chain Defence. Дані з систем DELTA, Mission Control та інших використовуються для формування централізованих закупівельних потреб. Сама по собі наявність такої інфраструктури не свідчить про корупцію, однак її масштаб робить обов'язковим аудит алгоритмів, конфлікту інтересів, допуску виробників та розподілу державних коштів.
Окрему увагу привертає публічне привласнення Федоровим політичного капіталу загальносистемних військових операцій. У підсумковому звіті команда міністра включила до власних досягнень «логістичний локдаун» російської армії, початок ізоляції Криму, зростання показників перехоплення повітряних цілей, операцію «Ашан», яка нібито зупинила механізований наступ на півроку, повернення Україні ініціативи на полі бою, а також підтверджені втрати противника та рекордні результати дронових підрозділів. Однак такі результати є продуктом роботи не одного міністра, а Генерального штабу, військового командування, Сил безпілотних систем, СБУ, ГУР, ВМС, конкретних підрозділів та виробників. Виникає питання: де закінчується законна звітність міністерства про створену інфраструктуру і починається персональне привласнення результатів військових операцій?
Ключовим фактором, що вплинув на рішення президента, став публічний конфлікт Федорова з головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським. 16 липня Федоров підтвердив, що пропонував Зеленському замінити Сирського, але президент не погодився. Після цього, за словами самого Федорова, більшість ініціатив Міноборони стикалася з опором, а конфлікт завершився ультиматумом з боку головнокомандувача. Водночас Федоров визнав внесок Сирського в оборону Києва, Харківську операцію та звільнення Херсона. Таким чином, йшлося не про особисту неприязнь, а про підтверджену боротьбу за напрям військової політики та кадровий контроль. За даними джерел «Української правди», постійний конфлікт Міноборони та військового командування став основною причиною рішення не залишати Федорова в новому уряді. Президент обирав між збереженням міністра та збереженням діючої вертикалі командування армією.
Підсумковий звіт Федорова, опублікований 15 липня о 18:17, набрав мільйони переглядів і став стартом потужної медійної кампанії. Вже за хвилину з'явився окремий текст про те, що зробити не вдалося, який завершувався фразою «Далі буде», а о 19:13 було опубліковано відеоролик. Це свідчить про спробу створити публічний тиск на президента та зберегти вплив після відставки. Однак рішення було ухвалене, і тепер перед новим міністром оборони стоятимуть ті самі невиконані завдання, які потребують негайного вирішення в умовах триваючої війни.
