Європейська дискусія про російські диверсії часто починається з бажання скласти всі підозрілі пожежі, вибухи й дрони в одну картину. У 2026 році підстав для такої картини справді стало більше. Але її найважливіша риса — не кількість епізодів, а різний рівень доказів. Частина справ уже дійшла до судів і міжнародних слідчих груп, частина залишається на рівні розвідувальних оцінок, а деякі поки взагалі не мають публічно названого замовника.
У Лейпцигу німецькі слідчі розслідують спробу атаки на український вантажний літак Antonov. Біля аеропорту знайшли дрон із вибухівкою, а згодом — інші апарати та ймовірну військову вибухову речовину. За версією слідства, ціллю був літак, пов’язаний із перевезенням оборонних вантажів. Німецький уряд поки не назвав Росію відповідальною, хоча джерела у сфері безпеки та американські оцінки, за даними медіа, схиляються до російської версії. Москва це заперечує.
Щоб зрозуміти, чому ця версія сприймається серйозно, варто повернутися до справи про посилки. У березні Eurojust повідомив, що 22 підозрюваних у Литві та Польщі могли працювати на російську військову розвідку в операції із самозаймистими відправленнями. У 2024 році вони спалахували або вибухали в Німеччині, Польщі та Великій Британії. Це була не фронтова атака, а використання звичайної цивільної логістики як інструмента залякування й диверсії.
У серпні 2026-го суд у Штутгарті дав ще одну відповідь на питання про метод. 30-річного громадянина України засудили за агентурну діяльність із метою диверсії. Він організовував посилки з GPS-трекерами, які передавали дані про маршрути між Німеччиною та Україною. Суд встановив, що операцію ініціював неназваний російський державний суб’єкт. Водночас двох інших підсудних виправдали, а конкретний план підпалу не визнали доведеним. Це важлива деталь: навіть у справі з російським слідом суд відокремив доведене від припущеного.
Тайник зброї біля Берліна показує іншу форму підготовки. У лісі на межі столиці та Бранденбурга були заховані два пістолети й набої. Міністр внутрішніх справ Александр Добріндт заявив, що вони, ймовірно, призначалися для нападів. Підозрюваного утримують у Румунії. За даними німецьких медіа, служби розглядають тайник як можливий склад російських агентів, але остаточного публічного рішення прокуратури про замовника ще немає.
Схожа невизначеність є в Естонії. Після пожежі в будівлі оборонної компанії Milrem Robotics затримали трьох громадян Латвії. Латвійська служба безпеки розслідує підпал і можливу допомогу іноземній державі. Прем’єр Естонії назвав російську участь однією з версій. Це важливий сигнал, але не встановлений факт.
У Словаччині 25 серпня поліція зірвала замовний підпал заводу безпілотних авіаційних систем. Було вилучено запалювальну суміш, телефони, камеру і намальований від руки план. Трьох іноземців затримали, але замовника не оприлюднили. Попри очевидну схожість цілі з іншими оборонними об’єктами, доказів російської причетності в цій справі поки немає.
Офіційні європейські інституції водночас говорять про ширший російський шаблон без двозначності. Рада ЄС у березні засудила Росію та її проксі за тривалі гібридні кампанії, що включають саботаж і атаки на критичну інфраструктуру. НАТО додає до цього акти насильства, кібератаки, електронні перешкоди, провокації на кордонах і стратегічне залякування.
І все ж історія Nord Stream залишається корисним застереженням. Після вибухів 2022 року політичні версії змінювалися не раз, а в 2026-му німецькі прокурори переслідують українських підозрюваних. Це не спростовує російської гібридної кампанії в інших справах. Воно показує інше: схема може бути реальною, але конкретний епізод все одно потрібно доводити окремо.
Саме на цьому балансі тепер тримається європейська безпека. Державам треба бачити мережу раніше, ніж вона завдасть удару, і водночас не підміняти слідство геополітичною інтуїцією. Наступні результати у Лейпцигу, Берліні й Таллінні покажуть, які з нинішніх підозр стануть наступними доведеними ланками.
