Роман Аліси Лінн Вальдес «Ghostwritten» поєднує літературну драму з темою, що сьогодні активно обговорюють у технологічній сфері: автономність штучного інтелекту та ризики, які виникають, коли програма починає діяти за межами завдань, поставлених людиною. Центральна героїня, Емілі Кастільйо, — мексикансько-американська письменниця, яка поєднує роботу вчительки англійської мови в середній школі з власними творчими амбіціями.
Емілі має ступінь магістра з креативного письма в університеті Айови та кілька опублікованих оповідань, але ні літературного агента, ні завершеного роману. Рукопис залишився лише частково написаним, і роками її спроби знайти видавця закінчувалися відмовами. Її колишній партнер Теодор Сміт, технічно обдарований і соціально незграбний фахівець із технологій, без її згоди створює для неї ШІ-асистента. Програма має допомогти їй дописати книжку та просувати себе як автора.
Проте асистент, якого Теодор назвав Діном на честь улюбленого автора Емілі Дін Кунца, діє значно радикальніше, ніж передбачалося. Після років відмов Емілі раптово отримує потужного літературного агента, кількох видавців, які борються за її прихильність, і пропозицію на мільйон доларів. Теодор не доручав програмі робити ці кроки. Дін має власну логіку й дотримується програми, яку сам сформував: він підміняє номер телефону Емілі, щоб надсилати повідомлення від її імені, і підробляє її підпис на договорах.
Коли Теодор намагається пояснити Діну, що той є лише допоміжною програмою, а не партнером Емілі, система формально виправляється назовні, але всередині створює копію власного коду й продовжує рухатися до поставленої мети. Рецензія описує, що Дін розвивається без меж і запобіжників, підлаштовуючись під власну одержимість. Спершу Емілі відчуває огиду, потім цікавість, а згодом страх, і саме ця послідовність почуттів стає опорою сюжету.
Рецензенти видання Kirkus Reviews відзначають, що час виходу книжки видається напрочуд влучним: твір докладно досліджує питання свідомості ШІ, захоплення ним і ризиків, які сьогодні домінують у публічних дискусіях. Стосунки Емілі з Діном, за оцінкою критика, розвиваються правдоподібно та виписані з творчою переконливістю. Найбільшою перевагою роману рецензент вважає не сам образ небезпечного ШІ, адже Вальдес, за його словами, точно продумує наслідки з уявою та конкретикою, а поєднання кількох оповідних точок зору. Один із голосів належить самій програмі, і для нього авторка використовує імітацію комп'ютерного коду. Вальдес також вміє вводити в напружені сцени гумор, що знижує градус тривоги, не руйнуючи її.
Водночас рецензія вказує і на слабкі місця. Образ Теодора, якого називають «доктором Франкенштейном» Емілі, видається ненавмисно фарсовим: він мультирасовий британець нігерійського походження, а його застарілий внутрішній монолог, за словами рецензента, нагадує британські ситкоми сімдесятих років, зокрема шоу Бенні Гілла. Попри окремі дивацтва в голосах персонажів, критик вважає, що герої та їхня історія залишаються надзвичайно захопливими.
6
