Італійський історик Альдо Скьявоне в книзі «Клеопатра» пропонує читачеві поглянути на єгипетську правительку не крізь призму романтичних легенд, а як на політичну і стратегічну фігуру, чий вплив на історію Риму був значно більшим, ніж прийнято вважати. За оцінкою рецензента видання Kirkus Reviews, автор переконливо доводить, що Клеопатра мала суттєвий інтелектуальний вплив, особливо на Марка Антонія. Книга продовжує серію коротких біографій Скьявоне, попередніми в якій були «Спартак» (2013) і «Понтій Пилат» (2017). У кожній з них автор описує фігуру, яка, за його словами, перебуває «в тіні», але пов’язана з ключовими подіями римської історії.
Скьявоне будує інтерпретацію на тому, що сучасні історики і давні джерела часто були упередженими щодо амбітної жінки, яка не належала до римського світу. Ключами до розуміння її складної особистості автор називає стосунки з Юлієм Цезарем і задум імперії, що мала б постати за зразком Олександра Македонського. Історія правительки, за цим підходом, невіддільна від історії Риму, тож значна частина книги присвячена складним військовим і політичним маневрам Цезаря та Антонія. Рецензент зазначає, що чоловіки неминуче стоять у центрі оповіді, попри зусилля автора максимально використати обмежений масив джерел.
Рецензент відзначає, що джерел про Клеопатру збереглося небагато, тому авторові часто доводиться висувати припущення про її думки і мотиви. Водночас, за словами рецензента, Скьявоне робить це переконливо: описуючи, як Клеопатра відчувала ситуацію, він обґрунтовує наміри, які приписує їй. Автор має розлогі примітки до джерел, однак багато що все ж залишається реконструкцією. Військові невдачі Антонія він пояснює насамперед його «невмінням як стратега», детально описуючи нерішучість, слабке планування і політичні помилки римлянина, тоді як із поразки при Акції Клеопатру, за його аргументацією, виправдовує.
Стиль книги, за оцінкою рецензента, зберігає формальну витонченість. Серед цитат, які наводить рецензія, є характеристика Цезаря і Клеопатри: «Поривання серця завжди були підпорядковані в обох логіці честолюбства і влади — або, точніше, проєкції себе в простір і час безсмертного». Водночас насиченість іменами численних птолемеїв, фігурами переходу від республіки до імперії і заплутаними військовими операціями може ускладнити сприйняття для читачів без історичної підготовки, хоча загальна картина, за словами рецензента, залишається зрозумілою. Заявлену мету автора, поєднати глибоку інтерпретацію з захопливістю оповіді, рецензент вважає значною мірою досягнутою.
1
