Першого вересня в Україні одночасно існували кілька різних шкільних реальностей. В Ужгороді понад 17 тисяч дітей розпочали навчальний рік, а 1326 першокласників уперше прийшли до школи. В Івано-Франківську біля ліцеїв знову були квіти, банти, батьки з телефонами й знайомство з новими однокласниками.
У Харкові першокласники теж сіли за парти — але під землею. У Сумах свято першого дзвоника в одній зі шкіл провели в укритті лише для наймолодших, тоді як решта дітей почали навчатися дистанційно. На Сватівщині весь освітній процес організували онлайн. На Херсонщині частина шкіл узагалі не має будівель, до яких можна повернутися: обласна влада говорить, що більшість закладів пошкоджені або зруйновані російськими обстрілами, а частина залишається в окупації.
Так виглядає День знань на п’ятому році повномасштабної війни: шкільна форма залежить не лише від програми, віку чи міста, а й від того, як далеко летять російські ракети та дрони, чи є поруч укриття і скільки часу дитина може безпечно провести в класі.
За даними Міністерства освіти і науки, 2026/2027 навчальний рік розпочали понад 3,5 мільйона школярів у 11 940 школах. Серед них 243 398 першокласників. Понад 8 тисяч шкіл працюють очно, ще 2211 — у змішаному форматі, 1306 — дистанційно. Понад 82% закладів, які навчають очно, мають доступ до власного або іншого облаштованого укриття.
Ці цифри схожі на освітню статистику, але водночас це карта війни. Там, де ризик нижчий і є захисна інфраструктура, школа більше нагадує довоєнну. Ближче до фронту клас дедалі частіше опускається під землю або переміщується в ноутбук.
Київ: школа працює, але сирена визначає розклад
Столиця формально належить до регіонів із найбільшими можливостями для очного навчання. 1 вересня навчальний рік почали 412 київських шкіл. 401 із них, або 97%, працює очно чи очно-дистанційно. До перших класів зараховано 16 629 дітей, і майже 94% першокласників прийшли до школи в перший день.
Але навіть у Києві звичайний початок року тривав недовго. Повітряна тривога перервала святкові події після нічних російських ударів. Reuters зафіксував першокласників, які проводили перший день навчального року в шкільному укритті під час дронової атаки.
Це важлива деталь нинішньої української школи: очне навчання більше не означає, що дитина весь день перебуває у звичайному класі. Укриття стало такою самою частиною освітньої інфраструктури, як спортзал, їдальня або бібліотека. Держава цього року спрямувала 5 мільярдів гривень на будівництво й облаштування захисних споруд у школах.
Харків: підземна школа вже не виняток
У Харкові 1 вересня відкрили десяту підземну школу — в Немишлянському районі. Вона розрахована приблизно на 2,7 тисячі учнів. Тепер підземні школи є в кожному районі міста, яке від початку повномасштабного вторгнення регулярно зазнає російських ударів.
У місті діють 24 захищені освітні простори, серед них десять підземних шкіл. Понад половина харківських школярів може навчатися у змішаному форматі. У нових підземних класах є інтерактивне обладнання, тематичні кабінети й простори для відпочинку. Зовні це схоже на модернізацію освіти. Насправді головна причина такої архітектури — необхідність тримати дітей під товщею ґрунту, поки над містом існує загроза удару.
Війна змінює не лише будівлі, а й самі шкільні колективи. У Харкові цього року учнів на 4600 менше, ніж у 2025-му, а першокласників — на 600 менше. За цими цифрами стоять переїзди родин, життя за кордоном, демографічний спад і рішення батьків шукати для дітей безпечніше місце.
Суми: перший дзвоник у сховищі й 120 забраних особових справ
У сумській школі №17 на перший дзвоник запросили тільки першокласників. Свято провели в укритті. Інші класи розпочали навчальний рік дистанційно.
За літо батьки забрали зі школи документи 120 учнів — директор назвав це найбільшим відтоком за роки повномасштабної війни. Родини переїжджали до Вінниці, Івано-Франківська, Ужгорода, Полтави, інших міст Сумщини та за кордон.
Тут війна проявляється не лише сиреною. Вона поступово змінює географію дитинства. Одні й ті самі однокласники можуть опинитися в різних областях і країнах, а школа перетворюється з місця щоденної зустрічі на цифровий центр, який намагається втримати розсіяний клас разом.
Запоріжжя: повернення до живого уроку через підземний поверх
У Запорізькій області навчальний рік почали майже 90 тисяч школярів, серед них близько 4,5 тисячі першокласників. 1 вересня учні чотирьох закладів прифронтового регіону зайшли до новозбудованих підземних шкіл.
Для частини дітей це означає повернення до живого спілкування після років онлайн-уроків. Тут підземний клас парадоксально стає кроком до нормальності: дитина знову бачить учителя не у вікні відеозв’язку, може поговорити з однокласником на перерві й не переривати заняття щоразу, коли оголошують повітряну тривогу.
Але сама потреба будувати школу під землею показує ціну цієї нормальності. Освітня система витрачає ресурси не лише на підручники, лабораторії чи підготовку вчителів, а на бетон, вентиляцію, евакуаційні виходи та захищені приміщення.
Херсонщина і Сватівщина: коли шкільна будівля стає недоступною
Ще жорсткіше війна змінила освіту там, де фронт, окупація і регулярні обстріли зробили звичну школу практично неможливою. На Херсонщині, за словами начальника ОВА Олександра Прокудіна, більшість шкіл пошкоджені або зруйновані російськими обстрілами, частина перебуває на окупованій території.
На Сватівщині Луганської області навчальний рік почався дистанційно. Учні й педагоги розосереджені, частина територій окупована. Для таких громад школа існує вже не стільки як будівля, скільки як мережа людей, які намагаються зберегти українську освіту на відстані.
Ужгород і Франківськ: інше перше вересня тієї самої країни
На протилежному кінці цієї географії — західні міста. В Ужгороді понад 17 тисяч дітей розпочали новий навчальний рік, 1326 першокласників уперше пішли до школи. В Івано-Франківській громаді навчатимуться майже 35 тисяч учнів, з них 2857 першокласників. Урочистості там проводили переважно для першачків і випускників.
Це не означає, що захід країни живе поза війною. Повітряні тривоги діють по всій Україні, а далекобійні удари давно стерли просту межу між «фронтом» і «тилом». Але різниця в щоденному ризику достатньо велика, щоб дитячий досвід 1 вересня відрізнявся радикально: від шкільного подвір’я з батьками до кількох змін у підземному класі.
У липні 2026 року Моніторингова місія ООН з прав людини зафіксувала 17 загиблих і 166 поранених дітей в Україні — найвищий місячний показник дитячих жертв з квітня 2022 року. Далекобійні ракети й безпілотники залишалися головною причиною втрат серед цивільних, причому значна частина таких жертв була далеко від лінії фронту.
Саме тому шкільні укриття — не символічна пересторога. Вони є відповіддю на реальну загрозу.
24 лютого 2022 року президент Росії Володимир Путін оголосив про початок військової операції проти України, після чого розпочалося повномасштабне вторгнення. Генеральна Асамблея ООН засудила агресію Російської Федерації й вимагала виведення її військ. Із 2023 року проти Путіна також діє ордер Міжнародного кримінального суду у справі про ймовірні воєнні злочини незаконної депортації та переміщення українських дітей; це процесуальне обвинувачення, а не вирок.
Першого вересня українські діти робили те, що роблять школярі всюди: шукали свій клас, знайомилися, фотографувалися, хвилювалися перед першим уроком і раділи зустрічі з друзями. Різниця в тому, що для частини з них шлях до парти тепер веде сходами вниз, а для інших — через екран ноутбука за сотні кілометрів від дому.
Наступні місяці покажуть, скільки шкіл зможуть утримати очний формат і скільки дітей повернуться до живого навчання. Це залежатиме не лише від роботи вчителів чи освітніх реформ, а від безпеки міст, темпу будівництва укриттів і того, чи припиняться російські удари, через які українська школа вже п’ятий рік змушена вчитися виживати разом зі своїми учнями.
