Великі політичні мережі не завжди починаються з політики. Після 24 лютого 2022 року в Європі спочатку були вокзали, тимчасове житло, гуманітарні склади, волонтерські чати й люди, які допомагали українцям дістатися безпечного місця. Лише пізніше частина цієї інфраструктури почала перетворюватися на довготривалі громадські, медійні та політичні зв’язки.
Розслідування «Українська Німеччина» зібрало одну з таких історій. У ній сходяться українські біженці й громади, російська антивоєнна еміграція, приватні донори, незалежні православні священники, Free Russia Foundation, Антивоєнний комітет Росії та європейські інституції.
Початок був гуманітарним
Предстоятель Апостольської православної церкви Григорій Міхнов-Вайтенко був пов’язаний із системою допомоги українським біженцям, які опинилися в Росії або проходили через неї. За його оцінкою, до березня 2024 року центр опрацював близько 40 тисяч звернень.
Ця цифра важлива не лише сама по собі. Масштабна допомога означає появу сотень волонтерів, приватних пожертв, юридичної роботи, контактів із лікарнями та постійної взаємодії з українськими сім’ями. Саме такі зв’язки переживають гостру фазу кризи й часто стають основою нових спільнот.
Паралельно в Берліні сформувався Reforum Space — ресурсний центр для антивоєнних і продемократичних проєктів. Він надає коворкінг, консультації, простір для подій, студію та нетворкінг і повідомляє про понад сотню резидентських проєктів.
Допомога поступово стала політичною інфраструктурою
Частина російської антивоєнної еміграції почала підтримувати Україну не лише деклараціями. Проєкт Energy for Life Антивоєнного комітету Росії та партнерських діаспор повідомляє про 100 тисяч євро допомоги для автономного живлення українських лікарень, шкіл та інших установ.
Free Russia Foundation має регіональний офіс у Києві та працює з темою українських військовополонених і цивільних заручників. Економіст Сергій Алексашенко був зазначений як член правління фонду в міжнародній робочій групі з санкцій проти Росії, створеній навколо Андрія Єрмака та Майкла Макфола.
Це момент, коли еміграційна мережа виходить за межі взаємодопомоги. Вона отримує експертні ролі, працює з українськими темами й починає взаємодіяти з інституціями, які ухвалюють або готують реальні політичні рішення.
Страсбург закріпив новий статус
У жовтні 2025 року ПАРЄ створила Платформу для діалогу з російськими демократичними силами. Перше засідання відбулося 29 січня 2026 року. Серед учасників — Наталія Арно, Дмитро Гудков, Володимир Кара-Мурза, Гаррі Каспаров, Михайло Ходорковський та інші.
Президентка ПАРЄ Петра Байр прямо говорила про політичну довіру й інституційну вагу, яку Асамблея вкладає в цей діалог. Це означає, що російська демократична еміграція отримала не символічне запрошення на конференцію, а постійний канал взаємодії з європейськими парламентарями.
Чому в цій історії знову з’являється церква
АПЦ має українськомовну громаду в Баден-Вюртемберзі, її священник Ігор Мананніков виступав у берлінському Reforum, а в Страсбурзі з 2024 року діє зареєстрована громада церкви.
Це незвична географія, але вона не є доказом єдиного управління. Немає підтвердженої вертикалі, за якою церковне керівництво роздає політичні доручення Free Russia Foundation, Антивоєнному комітету чи учасникам ПАРЄ.
Роль церкви може бути простішою: створювати довіру. Для людей, яких війна поставила по різні боки національного конфлікту, це рідкісний ресурс. Священник або громада можуть дати перший контакт там, де політична організація одразу викликала б підозру.
Нова форма еміграційного суспільства
Історично політична еміграція створювала газети, комітети й партії. Після 2022 року вона створює ще й коворкінги, гуманітарні фонди, цифрові спільноти, правозахисні проєкти та транскордонні мережі допомоги.
Саме тому нову систему важко описати одним словом. Це не українська організація й не російська партія. Це не церковна вертикаль і не бізнес-клуб. Однак між її вузлами вже існують стійкі контакти та обмін ресурсами.
Подальша історія залежатиме від того, що з цього середовища стане формальним. Спільні фонди, угоди, прозорі бюджети й постійні політичні механізми дадуть можливість точніше виміряти вплив. Поки ж Європа спостерігає за народженням нової антивоєнної інфраструктури — мережевої, мобільної й значно ширшої за класичну політичну еміграцію.
