Навесні 2022 року європейські уряди вирішували завдання, для якого майже не було часу на підготовку. Мільйони людей потребували житла, школи, медичної допомоги, транспорту й документів. Тоді економічна дискусія природно зосередилася на витратах. IMF оцінював, що лише в перший рік прийом українських біженців міг коштувати країнам ЄС 30–37 млрд євро, або близько 0,2% ВВП Союзу.
Чотири роки потому ця картина вже не описує весь процес. На 30 червня 2026 року в ЄС під тимчасовим захистом перебували 4,41 млн людей, які втекли з України. Найбільше — у Німеччині, Польщі та Чехії. Значна частина дорослих перейшла від гуманітарної підтримки до роботи, а разом із цим змінився і фінансовий баланс.
Польща стала найнаочнішим прикладом. Дослідження Deloitte для UNHCR оцінює внесок українських біженців у ВВП країни у 2024 році в 2,7%. Зайнятість серед біженців працездатного віку піднялася до 69%, майже наблизившись до 75% серед поляків. За моделлю дослідників, прихід нових працівників не призвів до зростання безробіття серед місцевих жителів чи падіння їхніх реальних зарплат.
Економічний ефект виник із кількох джерел одночасно. Працівник створює продукт або послугу, сплачує податки й соціальні внески, витрачає зарплату на житло, продукти, транспорт і послуги. Компанія отримує можливість виконати більше замовлень або змінити організацію праці. Коли нові працівники закривають дефіцитні вакансії, місцеві працівники можуть переходити на складніші та продуктивніші позиції.
У Чехії цей процес уже відображається в державному бюджеті. За даними Міністерства праці та соціальних справ, у 2024 році доходи, пов’язані з українськими біженцями, перевищили витрати на їхню підтримку на 9,7 млрд крон. За перші три квартали 2025 року профіцит сягнув 11,7 млрд. У третьому кварталі надходження становили 8,2 млрд крон, витрати — 3,9 млрд.
Німеччина показує повільнішу, але помітну зміну. У грудні 2025 року в країні працювали 372,9 тис. громадян України, серед них 320,6 тис. — зі сплатою обов’язкових соціальних внесків. Порівняно з лютим 2022 року кількість зайнятих зросла більш ніж на 307 тис. Федеральне агентство з праці вказує, що біженці допомагають компенсувати скорочення зайнятості серед німецьких громадян.
Це особливо важливо для старіючої Європи. ECB у 2026 році зазначав, що іноземні працівники забезпечили більш як половину приросту робочої сили еврозони за попередні чотири роки. Йдеться про всю іноземну робочу силу, не лише українців, але в Німеччині саме прибуття людей з України стало одним із помітних чинників цього зростання.
Позитивний ефект, однак, нерівномірний. OECD показувала, що в Польщі, Литві та Естонії українські біженці виходили на роботу швидше, тоді як у Німеччині, Австрії та Бельгії інтеграція спочатку була повільнішою. Відмінності пояснюються мовою, системою соціальної підтримки, структурою ринку праці, доступністю дитячих садків і процедурами визнання дипломів.
Найбільший невикористаний резерв — кваліфікація. У Польщі лише близько третини українців із університетськими дипломами працюють на посадах, що потребують вищої освіти. Це означає, що європейські економіки вже отримали додаткову робочу силу, але ще не повністю отримали її продуктивність.
Тимчасовий захист продовжено до березня 2027 року. До цього часу економічна дискусія дедалі менше буде схожа на суперечку про вартість екстреного прихистку. Вона зміщується до іншого питання: як швидко країни зможуть перетворити вимушене переселення на нормальне професійне життя — і скільки економічного потенціалу втратять, якщо дипломи, мова та догляд за дітьми залишаться бар’єрами.
