Автономні турелі, які зараз захищають Київ від атак дронів, не є революційною технологією. Подібні системи активно використовуються вже майже пів століття, і найвідоміший приклад — корабельний зенітний артилерійський комплекс Phalanx CIWS, який перебуває у серійному виробництві з 1978 року та встановлений на сотнях кораблів у понад 20 країнах світу.
Зараз понад десяток автоматичних турелей захищають Київ від атак дронів, збиваючи навіть реактивні безпілотники. Вони працюють в автономному режимі завдяки алгоритмам штучного інтелекту: самостійно виявляють загрози, супроводжують цілі та знищують їх без участі оператора. Попри те що такий підхід може здатися ризикованим, він має перевірену десятиліттями основу.
Історія Phalanx починається з 1967 року, коли під час Війни на виснаження Єгипет чотирма радянськими протикорабельними ракетами П-15 «Термит» потопив ізраїльський есмінець «Ейлат». Це перше успішне бойове застосування протикорабельних ракет показало, що новій загрозі потрібна принципово інша відповідь. Такі ракети летіли швидко, на дуже малій висоті та несподівано з'являлися на радарах, залишаючи обороні лічені секунди на реакцію.
У 1969 році компанія General Dynamics отримала контракт на створення повністю автономного комплексу з 20-мм автоматичної гармати Vulcan, радіолокаційних станцій виявлення та відстеження цілей і цифрової системи управління вогнем. Комплекс отримав назву Vulcan-Phalanx, згодом скорочену до «Фаланги». Він міг автоматично виявляти цілі, визначати найнебезпечніші з них, встановлювати параметри, вираховувати рішення для стрільби з урахуванням похибок, самостійно вести вогонь на ураження та оцінювати результат.
Усе це працювало на комп'ютері CDC 469 з пам'яттю від 16 до 64 кілобайт і процесором з тактовою частотою 1–2,5 МГц. Для порівняння, сучасний смартфон має в тисячі разів вищу тактову частоту та в сотні тисяч разів більше оперативної пам'яті. Саме цей комп'ютер керував вогнем гармати Vulcan зі швидкострільністю 3000 або 4500 пострілів на хвилину — тобто 50 або 75 снарядів за секунду. Усе обладнання було змонтовано в єдиній установці, яку можна було встановити на будь-який корабель чи навіть цивільне судно, прикрутивши до палуби болтами.
У 1973 році Phalanx почали випробовувати, встановивши прототип на списаному есмінці часів Другої світової війни USS Alfred A. Cunningham. Його кілька разів обстріляли ракетами, які комплекс успішно збив. Через п'ять років ВМС США замовили комплекс, а у 1980 році прийняли його на озброєння, встановивши перші системи на авіаносці USS Coral Sea.
Відтоді Phalanx пройшов низку оновлень і модернізацій, включно з неодноразовим оновленням комп'ютера та введенням оптико-електронної прицільної станції. Він залишається основним засобом протиповітряної оборони ближньої дії для кораблів країн НАТО. Комплекс встановлений на ракетних есмінцях класу Arleigh Burke, атомних авіаносцях класів Nimitz та найсучаснішому Gerald R. Ford. А виконання «все в одному» дозволило створити сухопутну версію — Centurion C-RAM.
Принцип роботи Phalanx залишається незмінним. Система має два основні режими: з безпосередньою участю людини на кожному етапі (human-in-the-loop) та під контролем людини (human-on-the-loop), коли оператор може припинити автоматичні процеси. Спочатку пошукова РЛС виявляє загрози на дальності до 18,5 км, система будує траєкторії польоту потенційних цілей, визначає, чи становлять вони загрозу, та розставляє пріоритетність знищення. На відстані 9 км перша ціль захоплюється стрільбовою РЛС, а вогонь відкривається приблизно з 3,7 км. Радар бачить не лише ціль, а й снаряди, що дозволяє одразу коригувати вогонь.
Хоча йдеться про кілометри, у випадку атаки протикорабельної ракети рахунок іде на секунди. Від моменту виявлення дозвукової ракети на максимальній дальності до відкриття вогню минає лише 55 секунд. Якщо Phalanx схибить, через 13–15 секунд ракета влучить у ціль.
Попри десятиліття експлуатації та кілька воєн, Phalanx у реальному бою для знищення протикорабельних ракет використовувався лише раз. 30 січня 2024 року комплекс на ракетному есмінці ВМС США класу Arleigh Burke у Червоному морі успішно збив протикорабельну ракету єменських хуситів. Значно більші результати має сухопутна версія Centurion C-RAM, яка активно використовувалася під час війн в Іраку та Афганістані для охорони баз і збивала навіть мінометні міни.
6
